Один із міфів російської (радянської) пропаганди полягає в тому, що 2гу Світову Війну виграв виключно СРСР (при цьому в РФ під СРСР мають на увазі виключно росіян, а не всі 15 республік, що входили в союз). Допомога, внесок Заходу у перемогу на нацизмом при цьому применшується, мовляв: “впоралися б і без Ленд-Ліз”, а для США відводиться роль: “вступили у війну, почали постачання Ленд-лізу, наприкінці війни, коли СРСР уже майже переміг…”
Це цинічна брехня. Міф про те, що СРСР міг перемогти самотужки, виник лише період правління Л. Брежнєва.
2-я Світова Війна розпочалася 1 вересня 1939 року з нападу Німеччини на Польщу. СРСР вступив у 2-у Світову війну на боці Німеччини 17 вересня 1939 року, коли Червона армія СРСР також вторглася до Польщі, завдала удару в спину польській армії, яка мужньо відбивала напад гітлерівців. Воювати і проти Німеччини, і проти СРСР Польща була не здатна і змушена була здатися… 22 вересня 1939 року в Бресті пройшов спільний парад військ Вермахту та Червоної Армії СРСР, присвячений поділу Польщі між союзниками.
Після поділу Польщі з Німеччиною, СРСР слідуючи таємній частині пакту Молотова – Ріббентропа, напав на Фінляндію та країни Балтії, за що був визнаний країною-агресором і виключений зі складу Ліги Націй.
Аж до червня 1941 року СРСР був союзником Німеччини, надавав їй допомогу та підтримку, коли гітлерівці захоплювали Францію, бомбили Великобританію.
В Антигітлерівській коаліції СРСР опинився лише після 22 червня 1941 року, вимушено – оскільки Сталін і Гітлер не змогли поділити “награбоване”, Сталіну хотілося більшого, ніж було домовлено і Гітлер напав на СРСР.
США тривалий час утримувалися від прямого вступу до 2ї Світової Війни, вважаючи що ця війна США не стосується, американські солдати не повинні гинути на чужій війні в Європі. Значний вплив на позицію уряду США завдавав тиск компартії США, фінансування та керівництво якою велося з кремля.
На VII з’їзді Комінтерну (25 липня – 20 серпня 1935 року в Москві) була оголошена нова стратегія, яка передбачає відмову від радикальної політики останніх п’яти років і перехід до співпраці з буржуазією та іншими елементами, що протистоять фашизму, що піднімав голову. Однак після укладання пакту про ненапад між СРСР і нацистською Німеччиною у серпні 1939 року, комуністи багато в чому відмовилися від неї, оголосивши Другу світову війну «імперіалістичною», спрямованою на збереження Британією та Францією своїх колоніальних володінь. Підкоряючись розпорядженням згори, деякі комуністичні партії закликали європейські держави укласти мир із нацистами. В Америці КП США, аж до вступу своєї країни до Другої світової, висувала гасло «Утримаємо Америку від участі в імперіалістичній війні».
США вступили у 2-у Світову Війну у 8 грудня 1941 року, після нападу Японії на американську військово-морську базу Перл-Харбор, що сталось 7 грудня 1941 року. У відповідь на цей напад Конгрес США оголосив війну Японії, а потім Німеччина та Італія оголосили війну США, що призвело до повного вступу країни до глобального конфлікту.
Це переконало уряд США, що залишатися осторонь конфліктів і воєн у світі, і Європі зокрема, не вдасться, те що відбувається, так чи інакше торкнеться і США.
Таким чином США вступають у 2-у Світову війну в грудні 1941 року – лише через пів року після нападу Німеччини на СРСР. А “доблесна, могутня і непереможна” Червона армія СРСР продовжувала ганебно драпати від гітлерівців аж до 1943 року.
Радянське керівництво про Ленд-Ліз
Йосип Віссаріонович Сталін промовляє тост на дні народження Черчілля:
“Я хочу сказати вам, що, з радянської точки зору, зробили Президент і Сполучені Штати для перемоги у війні. Найважливіші речі в цій війні – машини. Сполучені Штати довели, що можуть виробляти від 8,000 до 10,000 літаків на місяць. Росія може виробляти, щонайбільше, 3000 літаків-3000 літаків в місяць. Англія виробляє 3000-3500 на місяць, переважно важкі бомбардувальники. Таким чином, Сполучені Штати є країною машин. Без цих машин, що поставлялися ленд-лізом, ми б програли цю війну”.
Документально слова Сталіна було зафіксовано у журналі щоденних подій президента США під час Тегеранської конференції, який було опубліковано в американській збірці 1961 року на 469 сторінці. Тост керівника радянської делегації був внесений до журналу як найцікавіша подія урочистого обіду увечері 30 листопада 1943 року.
«I want to tell you, from the Soviet point of view, what the President and United States have done to win the war. The most important things in this war are machines. The United States has proven that it can turn out from eight to ten thousand airplanes a month. England turns out three thousand a month, principally heavy bombers. The United States, therefore, is a country of machines. Without the use of those machines, through Lend-Lease, we would lose this war».
На Тегеранській конференції 28 листопада — 1 грудня 1943 року Йосип Сталін заявив Уїнстону Черчиллю і Франкліну Рузвельту, що «без американської продукції війну було б програно».
А ось що з цього приводу написав Микита Сергійович Хрущов у своїх «Мемуарах»:
«Хотів би висловити свою думку і розповісти в оголеній формі щодо думки Сталіна з питання, чи змогли б Червона Армія, Радянський Союз без допомоги з боку США та Англії впоратися з гітлерівською Німеччиною та вижити у війні. Насамперед хочу сказати про слова Сталіна, які він кілька разів повторював, коли ми вели між собою «вільні бесіди». Він прямо говорив, що якби США нам не допомогли, то ми б цю війну не виграли: віч-на-віч з гітлерівською Німеччиною ми не витримали б її натиску і програли війну. Цієї теми офіційно у нас ніхто не торкався, і Сталін ніде, я думаю, не залишив письмових слідів своєї думки, але я заявляю тут, що він кілька разів у розмовах зі мною наголошував на цій обставині. Він не вів спеціально розмов з цього питання, але коли виникала розмова невимушеного характеру, перебиралися міжнародні питання минулого та сьогодення, і коли ми поверталися до пройденого етапу війни, то він це висловлював».
«Американці та англійці доклали зусиль, щоб не дати нам вибути з строю, щоб противник не розгромив нас, щоб ми не залишалися безпорадними. Вони нам давали літаки, автомашини, озброєння, – розповідав Хрущов. — Коли я побачив машини, які ми почали отримувати, то своїм очам не повірив. А ми їх отримували у досить великій кількості.
Георгій Костянтинович Жуков:
«Ось зараз кажуть, що союзники ніколи нам не допомагали… Але ж не можна заперечувати, що американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми не могли б формувати свої резерви і не могли б продовжувати війну… Отримали 350 тисяч автомашин, та яких машин!.. У нас не було вибухівки, пороху. Не було чим споряджати гвинтівкові патрони. Американці по-справжньому врятували нас з порохом, вибухівкою. А скільки нам гнали листової сталі. Хіба ми могли швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога сталлю. А зараз видають справу так, що у нас все це було своє удосталь».
— ці слова маршала зафіксувала прослуховування КДБ 1963 року.
Про те ж говорив маршал у розмові з Симоновим:
«Ми… до початку війни так і не мали необхідної нам кількості високооктанового бензину для сучасних літаків, таких, як МІГи, що надходять на наше озброєння. Словом, не можна забувати, що ми вступили у війну, продовжуючи бути відсталою в промисловому відношенні країною в порівнянні з Німеччиною. Говорячи про нашу підготовленість до війни з погляду господарства, економіки, не можна замовчувати такий чинник, як подальша допомога з боку союзників. Насамперед, звичайно, з боку американців… Ми були б у важкому становищі без американських порохів, ми не змогли б випускати таку кількість боєприпасів, яка нам була потрібна. Без американських «студебеккерів» нам не було на чому тягати нашу артилерію. Та вони значною мірою взагалі забезпечували наш фронтовий транспорт. Випуск спеціальних сталей, необхідних для різних потреб війни, був теж пов’язаний з низкою американських поставок».
Анастас Мікоян, у період війни – голова комітету продовольчо-речового постачання Червоної Армії та член Державного комітету оборони (ДКО):
«Восени 1941 року ми все втратили, і, якби не Ленд-ліз, не американські поставки, не зброя, продовольство та теплі речі для армії — ще питання, як би обернулася справа»
На СРСР було поширено дію закону США про “Ленд-Ліз”, заснованого на наступних принципах:
- всі розрахунки за поставлені матеріали провадяться після закінчення війни;
- матеріали, які будуть знищені, не підлягають жодній оплаті;
- матеріали, що залишаться придатними для цивільних потреб, оплачуються не раніше ніж через 5 років після закінчення війни у порядку надання довгострокових кредитів;
- частка США у ленд-лізі – 96,4%.
Поставки зі США до СРСР можна поділити на такі етапи:
- пре-ленд-ліз – з 22 червня 1941 по 30 вересня 1941 (оплачений золотом);
- перший протокол – з 1 жовтня 1941 року по 30 червня 1942 року (підписаний 1 жовтня 1941 року);
- другий протокол – з 1 липня 1942 року по 30 червня 1943 року (підписаний 6 жовтня 1942 року);
- третій протокол – з 1 липня 1943 року по 30 червня 1944 року (підписаний 19 жовтня 1943 року);
- четвертий протокол – з 1 липня 1944, (підписаний 17 квітня 1944), формально завершився 12 травня 1945, але поставки були продовжені аж до закінчення війни з Японією, в яку СРСР зобов’язався вступити через 90 днів після закінчення війни в Європі (тобто 8 серпня 1945). З радянської сторони він отримав назву “Програма 17 жовтня” (1944 р.) чи п’ятий протокол. З американської – “Програма “Майлпост”.
21 серпня 1945 року президент США Гаррі Трумен розпорядився припинити постачання СРСР за Ленд-лізу.
Японія капітулювала 2 вересня 1945, а 20 вересня 1945 всі поставки по Ленд-лізу в СРСР були припинені.
P. S: З доповіді В. Молотова на позачерговій сесії Верховної Ради СРСР 31 жовтня 1939:
“…Тепер, якщо говорити про великі держави Європи, Німеччина перебуває у становищі держави, яка прагне якнайшвидшого закінчення війни і миру, а Англія і Франція, які вчора ще боролися проти агресії, стоять за продовження війни і проти укладання миру. Ролі, як бачите, змінюються.
Спроби англійського та французького урядів виправдати цю свою нову позицію даними Польщі зобов’язаннями, зрозуміло, явно неспроможні. Про відновлення старої Польщі, як кожному зрозуміло, не може бути й мови. Тому безглуздим є продовження теперішньої війни під прапором відновлення колишньої Польської держави. Розуміючи це, уряди Англії та Франції, однак, не хочуть припинення війни та відновлення миру, а шукають нового виправдання для продовження війни проти Німеччини.
Останнім часом правлячі кола Англії та Франції намагаються зобразити себе як борці за демократичні права народів проти гітлеризму, причому англійський уряд оголосив, що нібито для нього метою війни проти Німеччини є, не більше і не менше, як “знищення гітлеризму”. Виходить так, що англійські, а разом з ними і французькі прихильники війни оголосили проти Німеччини щось на кшталт “ідеологічної війни”, що нагадує старі релігійні війни. Справді, свого часу релігійні війни проти єретиків та іновірців були модними. Вони, як відомо, призвели до найтяжчих для народних мас наслідків, до господарського руйнування та культурного здичавіння народів. Нічого іншого ці війни не могли дати. Але ці війни були за часів середньовіччя. Чи не до цих часів середньовіччя, до часів релігійних воєн, забобонів та культурного здичавіння тягнуть нас знову панівні класи Англії та Франції? У всякому разі, під “ідеологічним” прапором тепер затіяна війна ще більшого масштабу та ще більших небезпек для народів Європи та всього світу. Але такого роду війна не має ніякого виправдання. Ідеологію гітлеризму, як і будь-яку іншу ідеологічну систему, можна визнавати чи заперечувати, це справа політичних поглядів. Але будь-яка людина зрозуміє, що ідеологію не можна знищити силою, не можна покінчити з нею війною. Тому не лише безглуздо, а й злочинно вести таку війну, як війна за “знищення гітлеризму“
