Усі національності (українець, поляк, турок, татарин, француз, китаєць і т.д.), є іменниками, але “руський” (російською мовою: “русский”) – прикметник. Чому?
На поширене переконання, “руські”, як національність вперше згадується в переписі населення СРСР 1926 року. Саме з ініціативи І. Сталіна імперське “великороси” було замінено на “руські”, а до того, у розумінні термінології прийнятої в Російській імперії, “руськими” було прийнято вважати людей “руської”, тобто православної християнської віри, до яких в Російській імперії відносили “великоросів” (московитів), “малоросів” (самоназва- українці), та білорусів (литвини).
Існує також поширене переконання, що в період існування Русі, “руськими” називали неслов’янські племена, які були завойовані і стали васалами Русі, але до її складу не входили. Підкорені Руссю племена, зокрема московити (до яких належали фіно-угорські племена та різного роду “татари”) переймали мову своїх господарів-русичів, але вносили в неї свої особливості, слова з своєї рідної та інших (татарської) мов, іноді неправильно вимовляючи слова, додаючи в них свої лінгвістичні особливості вимови- буцімто так на основі давньо слов’янської мови (предок української), на якій говорили русичі, і виникла своя “руська (російська)” мова- тобто “руські”- це ті, хто говорить мовою русичів…Завдяки таким особливостям вимови “руські” стали в російській мові “русские” [русскіє].
За іншою версією “руський” – це прикметник, що відповідає на запитання “чий?” – згідно з вищевикладеною версією, поневолені Руссю неслов’янські племена стали васалами, рабами Русі, тобто на запитання “чий?” – відповідали “руський”, або “той що належить Русі”, тобто руський (русский) не національність, а приналежність, “чий васал?”- Русі, руський…
Ще однією версією є, що “руський” – це субстантивація.
Термін, що означає перехід прикметника в іменник, — субстантивація. При цьому прикметник втрачає іменник, що визначається ним, починає позначати предмет або особу і відповідати на питання “хто?” чи “що?”. Такі іменники називаються субстантиватами, а вихідні прикметники мотивуючими.
Субстантивація, або субстантивування (від лат. substantivum – іменник), – перехід у розряд іменників інших частин мови (прикметників, дієслів, дієприкметників, числівників) внаслідок придбання ними здатності безпосередньо вказувати на предмет (що означає відповідати на питання «хто?» або «що?»).
Субстантивація широко вживається зокрема в науковій термінології. Її досліджували Д. Гринчишин, Й. Дзендзелівський, М. Леонова й ін.
Як відбувається субстантивація
Втрата обумовленого слова: прикметник перестає ставитися до іменника (наприклад, “їдальна кімната” → “їдальня”), а його значення стає настільки стійким, що воно саме починає позначати предмет або місце.
Субстантиват набуває ознак іменника, наприклад, схиляється по відмінках, а також може набувати рід (найчастіше середнього або чоловічого).
Приклади: перев’язочна – перев’язочна кімната, минуле- минула подія.
Відповідно до цієї версії, іменник “руський” походить від “руська людина” [русскій чєловєк], тобто людина руської (православної християнської) віри, або людина (раб, васал?) що належить Русі.
P.S.: в українській та іноземних мовах відсутній аналог російському слову “русские”, що викликає труднощі в перекладі буквального значення слів. В українській мові є слова “російський”, “росіянин”, які відносяться як і до “руських” по національній ознаці, так і в цілому до громадян Росії, не залежно від національної (етнічної) приналежності, відповідно і мова називається “російська”, в іноземних мовах це позначається як “russian”- тобто теж “російський”, “російська мова”. Тобто в інших мовах, крім російської (“руської”) немає поділу понять на “руських” і “росіян” – в принципі політика Москви завжди до цього і прагнула: стерти національну самоідентичність всіх поневолених Москвою народів, нав’язати їм “руську” мову, культуру, традиції і створити з усіх етносів імперії єдину “російську” націю (в СРСР намагались створити радянську націю” за тим самим принципом).
